Главная

Поиск


?

Вопросы






FAQ

Форум

Авторы

Фантастика » Фантастический боевик »

Біос

Раз в кілька століть між паралелиними світами відчиняються ворота крізь які можна потрапити в альтернативну реальність своєї планети або в абсолюнто чужий світ. Одна людина випадкого потрапляє в браму між світами, потрапляючи на Землю, люди з якої вже давно покорили космос, а сама планета знаходиться в зоні відчуження, щоб відновити свої природні багатсва.
 отзывы (0) 
Оценить:  +  (0)   
08:00 13.04.12
Біос


Пролог


22:55, 11.12.2012 Земля, Україна
Маршрутка вильнула, повертаючи, і зупинилась біля чергової зупинки. Декілька людей вийшло – і автобус помчався вперед, спускаючись до мосту. Машин було не багато, водій натиснув на газ, намагаючись швидше проїхати міст. Дівчина повернулась і подивилася в вікно автобуса, намагаючись щось розгледіти в темноті, яку розривало світло фар. З переднього сидіння роздався панічний крик – яскраве світло осліпило людей. Роздався виск гальм, пищання гудків автомобілів і – удар. Потім ще один, і ще, і ще… маршрутний автобус різко смикнувся вбік, аби не потрапити в загальну купу, однак різкий удар розвернув його і придав прискорення: роздався вереск від зустрічі металу з камінням – автобус зламав перила моста. На декілька секунд машина застигла над прірвою, а потім, хитнувшись, полетіла вниз, ламаючи гілки дерев, що поросли на дні засохлої річки…

23:55, 11.12.2012 Земля, Росія
Вибух розірвав нічну тишу, здіймаючись в небо яскравим спалахом вогню, пилом і обломками висотної будівлі. Почалась пожежа. В інших висотках почало загорятися світло, хтось панічно набирав телефон пожежників, хтось зачаровано дивився на палаючий вогонь, а хтось намагався погасити його. Десь далеко завили сирени…

05:55 12.12.2012 Земля, Японія
Повідомлень про цунамі не надходило. Біди взагалі нічого не сповіщало, хіба що дивна тиша, яка залягла між будинками. А потім роздалися завивання собак, які рвонулись подалі від води. По морю пішли маленькі хвилі, затим воно, здалося, здригнулось і рвонулось на берег, намагаючись поглинути його, потопити під собою…

06:06 12. 12. 2012 Земля, Австралія
Земля затремтіла. Ледь відчутно, майже не помітно, однак с кожною секундою тремтіння все наростало і наростало, аж доки не почали тремтіти будинки. Роздався голосне тріщання – тріскалась земля, по ній розповзались щілини в два метра шириною, вони наближались до міст, прискорюючи кінець…

04:06 12.12.2012 Земля, Індія
Вода була спокійна. Гладка длань моря не мала зморщок хвиль. Було достатньо одної секунди, аби вода закипіла, здіймаючись в гору на декілька метрів, а потім всією масою упала на землю, ламаючи пірси і невеликі будинки. Море бурлило, якась невідома сила посилала брудні хвилі на берег, змиваючи все на своєму шляху…

22:36 12.12.2012 Земля, Африка
Здалося, що вулкани, які вже давно згасли, вдихнули. Застигли на декілька секунд, а потім видихнули тонни пилу в мішанині каміння і лави. Пил здіймався в гору, змішуючись з білосніжними хмарами, каміння здіймалося на декілька кілометрів, а потім падало вниз, лава ж кипіла, стікаючи по схилам і випалюючи все до тла...

00:00 12.12.2012 Земля, Північна Америка
Над Атлантичним океаном почали збиратись хмари. Вони збивались докупи, поволі рухаючись по колу. На материку почали ні звідки виникати торнадо. Різко. Там де їх і не очікували. Повітря наче оскаженіло, наче вирішило помститись за все. Над водою тайфун набирав сил і повільно рухався в бік материка, здавалося що він ще тільки роздумує над тим чи варто лізти на берег, однак потім, всього лиш за одну хвилину, ураган ринувся на землю з насолодою руйнуючи, до чого добереться…

Альтернативна реальність
21:55 12.12.5012 (3012) /22:55 12.12.2012/ Земля, Космічний порт «Сиріус»
Вили сирени. Пахло плавленим металом і смаленою плоттю, перемішаним із запахом крові і палева для космічного човна. Чоловік затискав рану на руці, оглядаючись. По правому боці обличчя стікала кров, однак він не звертав уваги на це, а продовжував розглядати зруйнований порт. Людина скривилась і повільно почала огинати зруйновану будівлю, щоб подивитись на злітну смугу. Він космічних човнів залишилось тільки обломки. Чоловік уважно вивчав їх, надіючись що не побачить серед них одного човна, на якому мали летіти його близькі. Його погляд ковзав по обпалених обломках, доки не помітили срібний спалах. Дошкутильгавши туди, він, знайденою палкою, очистив шматок обшивки і застиг, побачивши емблему – червона планета, яка тоне в чорній млі космосу – Марс. Чоловік стиснув зуби, подавляючи крик, який ледь не зірвався з губ, і зморгнув підступивши сльози.
Сирени вили настільки близько, що від них можна було втратити слух, однак йому було байдуже, адже біль, що розливався десь в середині, поглинав його, не даючи вдихнути. Хтось схопив його за плечі та відвів до автомобілів швидкої допомоги.

22:55 12.12.5012 (3012) /23:55 12.12 2012/ Земля, Сектор 53-10-132
Він сидів на ганку, задравши голову і вивчаючи небо. Півгодини назад чоловік повернувся додому. Його рани перетворились в тоненькі смуги рубців, але ще лише на тілі, а душа саднила від болі. Хотілося кричати, ламати, проклинати, однак він стримував себе. Після завтра похорон для всіх, хто був на човні Марс-1, а також для тих, хто загинув під уламками порту Сиріус. Їх похоронять в одній могилі, тому що вогонь знищив все, крім металевих балок космічного порту. І він, як тисячі інших, буде приходити до могили, де лежать не тільки його дружина і донька, а й тисячі незнайомих йому людей.
Яскравий спалах відволік його від вивчання зоряного неба і похмурих думок. Він подивився в той бік і побачив людину. Декілька секунд чоловік просто сидів, вражений ситуацією в цілому, однак повний болі стогін прогнав ступор і він кинувся до постраждалої. Це була не тільки дівчина, а ще й людина одного з ним виду. Людина розумна І степені розвитку з активністю кори головного мозку 10-25 %. Чоловік уважно оглянув її, провівши спеціальним пристроєм над тілом, і нахмурився помітивши, що в неї дуже широкі пошкодження внутрішніх органів. Задумавшись на секунду, він перевів погляд на дівчину і всміхнувся краєм губ. Обережно підхопивши її, він направився в свою лабораторію з’єднану з медичним блоком. В кімнаті світло спалахнуло саме, чоловік прищурився, продовжуючи йти по лабораторії, оминаючи столи, заповнені різною фігнею. Двері між медичним блоком і лабораторією відчинились самі, пропускаючи людину в середину. Він зупинився перед металевим продовгуватим столом, поклавши дівчину на нього, чоловік підійшов до великої ємності, схожої на капсулу, і відкрив її. Вона, ємність, була до половини заповнена желеподібною рідиною блідного жовтого кольору. Натиснувши декілька кнопок на боці капсули, він повернувся до дівчини і, швидко роздягнувши її, поклав в ємність. Рідина сколихнулась, приймаючи в себе людське тіло, обіймаючи і поглинаючи. Закривши капсулу, чоловік відступив назад і, глибоко вдихнувши, повернувся до комп’ютера, на якому засвітилось «Біос». Через декілька секунд на моніторі з’явився список пошкоджень людини, поміщеної в капсулу, а також можливі дії. Швидко настигнувши на самий небезпечний варіант, чоловік застиг, дивлячись на капсулу. Чорний метал мав прозорі смуги вогнетривкого скла, по якому побігла синя рідина, що трішки світилась. Рідина потрапляла всередину ємності і чоловік напружено чекав того, що повинно трапитися, хоча він розумів, що шанс однин на тисячу. Раптом світло згасло, він тихо щось сказав і вже збирався відключити медичну програму, коли капсула яскраво спалахнула, а його відкинуло подалі.
На екрані комп’ютера засвітилося: «Біос. Перезавантаження».
Чоловік прийшов в себе хвилин через двадцять, коли все закінчилось. Він звівся на ноги і підійшов до комп’ютера вивчаючи показники. Його очі здивовано розширились і він не вірячи дав команду перевірити дані ще раз.
На екрані знову висвітилось:
Людина розумна
ІV степінь розвитку
Активність кори головного мозку 85-100%
Внести дані в базу інформації сектора 53-10-132?
Чоловік ще раз перечитав дані та відмінив внесення в базу інформації сектора 53-10-132. Він задумливо подивився на капсулу, а потім перевів погляд на комп’ютер, пальці самі набрали команду: засекретити інформацію, при спробі злому комп’ютера – знищити дані.

 отзывы (1) 
Оценить:  +  (0)   
07:49 13.04.12
Розділ 1

Кімната було обставлена мало. Всього лиш ліжко, стіл і стілець. На перший погляд нічого зайвого в ній знайти було не можливо, однак якщо бути уважним, то можна помітити двері в ванну кімнату і ще де кілька цікавих ліній на стіні. Дівчина, що уважно вивчала вхідні двері в кімнату, підвелася і направилась до одної з таких ліній, провівши по ній рукою вона зачекала доки частина стіни не зникне в підлозі, і подивилася на шафу повну одягу. Взявши легенький сарафан, вона зникла за дверима ванної, точніше пройшла по короткому коридору з її кімнати до ванної. До ванної вели двоє дверей. Одні, замасковані, вели в її кімнату, а інші, майже постійно замкнуті, в головний коридор. Скупавшись і переодягнувшись, дівчина повернулась в кімнату і підійшовши до ще одної лінії, провела по ній рукою. Відкрилось відділення заповнене тонкими скляними пластинами. Взявши одну із них, вона вийшла з кімнати і направилась вниз, на перший поверх. Дівчина вийшла на ганок і зупинилась роздивляючись високого чоловіка, середньої статури. Чорне волосся розбавлене сивиною, темні очі за склом акуратних квадратних окулярів дивляться вдалину, наче когось видивляються там. Напружено поза, схрещені на грудях руки і стиснуті зуби.
— Щось трапилося?
Чоловік трішки розслабився і повернувся до неї:
— До мене приїжджають гості. І я не хочу їх бачити.
— Це хтось з боку вашої дружини?
— Так. Її двоюрідний брат, пілот одного із бойових літаків на Нептуні-7. Дерек Б’юрет. Той ще типчик. – Чоловік підійшов до неї і уважно подивися в очі. – Як твоє самопочуття? Голова не болить?
— Та ні, наче. Останнім часом все добре. Ви боїтеся, що я приверну увагу?
— Боюсь, - погодився він. – Звичайно, ніхто перевіряти мене не буде, тай те що в мене було двоє дітей відомо всім, а от те що друга дитина загинула доволі давно, не знає ніхто. До того ж, всі думали, що друга дитина хлопчик і тому я ніколи його не показував, а після гибелі дружини і старшої доньки став параноїком.
— Певно те, що ви цілий рік в свій дім нікого не пускали, було для того причиною.
— Можливо. Однак тобі було треба звикнути до твого нового стану, та і до такої Землі також. Тебе щось турбує?
— Чому вона стала такою? – запитала дівчина. – Ви обіцяли що розкажете, чому Земля стала такою… пустинною.
— Швидкий розвиток технологій і абсолютна байдужість до природи, а ще жадібність і заздрість. Розвиток у нашій реальності набагато швидший чим у вашій і ми змогли давно полетіти в космос і покорити його. Однак бажання наживи нікуди не зникло і почалися війни. Ми самі себе ледь не знищили, однак змогли зупинись і злякались того, що зробили. Ми знищили нашу планету, колиску людства І степені розвитку. Не те щоб знищили, а доволі сильно пошкодили її. Вона уже років п’ятсот знаходиться в зоні відчуження, аби відновитися. Тут знаходяться лише вчені, які намагаються відновити природне багатство Землі, хоча скоріше вони просто створюють нових роботів.
— А ви що робите?
— Я займаюсь доглядом за рослинним і тваринним світом, який почав зароджуватись років стотридцять назад.
— А хіба космопорти не шкодять їм?
— Ні, вони знаходяться доволі далеко від епіцентрів зародження життя. А воно зародилось в секторах 53-01-01 – 53-15-300. – Чоловік нахмурився. – Зараз згадаю як раніше називались ці території. А точно! Євразія і Африка. Космопроти знаходяться в двох секторах: 12-03-24 і 14-15-34, це, здається, Північна Америка, там ще існують міста і їх навідують туристи.
— Зрозуміло. А чому я пролежала цілий рік в лікувальній капсулі?
— Це через твій мозок. Його активність могла знищити твоє тіло, тому довелося підганяти тіло під твій мозок. Заодно ти отримувала деяку інформацію про навколишній світ. Вона звичайно ще не вляглася за цей час, однак з часом ти зможеш сприймати цю Землю, як свою рідну планету.
— А хто я? Яке в мене ім’я?
— Хіба ти не пам’ятаєш?
— Пам’ятаю, але ж воно було там. На іншій Землі. Так хто я така?
Чоловік хмикнув:
— Ти моя донька. Твоє ім’я Серафима Грозова. До мене можеш звертатись на ти, а також по імені Володимир. – Грозовий усміхнуся, побачивши задумливий погляд своєї доньки. – Щось ще?
— Та ні, мені подобається моє нове ім’я, а якщо з’являться питання я вас знайду.
— Добре. Відпочивай. Гості приїдуть завтра.
— Гості? Ви… ти говорив лише про одного!
— Я більш чим впевнений, що Дерек приїде не один. Готуйся.
Дівчина кивнула і пішла в альтанку, що стояла між дерев. Сівши на лавці, вона пробігла пальцями по боці пластинки і та мигнула білим, розвертаючи текст книги, що була завантажена на інформаційний носій. Серафима з цікавістю вчиталась в чергову книгу по історії VIII-IX століття до космічної ери (до к.е.).
Володимир Грозовий глянув вслід своїй донці і лише хитнув головою. Він хвилювався. Йому не подобалась причина по якій сюди їде Дерек. Бойові роботи біс би їх знищив і розвіяв попіл над водою. Вчений знав, що з братом його покійної дружини приїде і Віктор Авдель. І ні його, ні Дерека Володимир бачити не хотів.
Десь далеко щось загуркотіло і Грозовий нахмурився прислухаючись.
— Що це? – чоловік здригнувся від того як швидко Серафима опинилась поруч з ним. – Батьку, це ж не гроза, так?
— Наші гості вирішили з’явитись раніше.
— Мені це не подобається.
— Йди в дім, Серафимо. – дівчина на мить затримала погляд темних очей на ньому, а потім блискавкою метнулась в будинок. – Щоб тобі пусто було, Дереку.
Через декілька хвилин перед будинком єдиного вченого в секторі 53-10-132 приземлився повітряний катер. Грозовий поморщився від пилу, піднятого турбінами, і байдуже дивився на двох чоловік в супроводі охорони. Дерек Б’юрет мав середній зріст, руде волосся і хитрі зелені очі. Разом з ним ступав Віктор – високий чоловік із синіми очима і світлою гривою волосся, обох цих людей Володимир недолюблював, однак терпів. Охорону цих двох чоловік оббіг уважним поглядом, вишукуючи будь-кого, хто міг нашкодити його донці: нічого примітного не було, але вченого це не заспокоїло.
— Доброго дня, Володимире! – посміхнувся Дерек.
— І тобі не хворіти. Привіт, Вікторе. Бачу ви хвилюєтесь за своє здоров’я, якщо приїхали з охороною.
— Друже….
Зверху щось вибухнуло і роздався гнівний крик Серафими. Затим почулася відбірна лайка на трьох мовах, щось розбилося і ще один вибух. Володимир зацікавлено дивився на те, як декілька зондів були збиті міткими кидками його доньки. Здається, дівчині не сподобалось те, що за нею хтось спостерігає і вона жбурнула в зонди тим, що перше підвернулось. Чергова туфелька врізалась в останній зонд і той вибухнув в повітрі. Гості вражено дивились на вчинений розгром, коли з другого поверху вискочила Серафима. Дівчина рухнула прямо перед гостями і, окинувши тих недобрим поглядом, кинулась до нього, лопочучи щось. Грозовий нахмурився намагаючись зрозуміти мішанину декількох мов, чоловік знав їх лише поверхно. Здається це було українська, російська, англійська і… японська. Однак зрозуміти, що вона каже було неможливо: ці мови декілька тисяч років вважаються мертвими.
— Серафимо, заспокойся і скажи нормально, - зітхнув Володимир.
Донька подивилась на нього, як на ідіота, фиркнула і обливши людей ще одним злим поглядом, побігла в дім.
 отзывы (1) 
Оценить:  +  (0)   
08:00 13.04.12